Полтавська Маланка: яка вона?

Полтавська Маланка: яка вона?

Різдво відсвяткували, далі на нас чекає Щедра вечеря або Маланка або Старий Новий Рік!)))

Наші пращури у старовину спочатку дотримувались посту, святкували Святе Різдво, а потім гучно і весело зустрічали Новий Рік.
У нас з вами з новим календарем трішки … все навпаки)))

Цікаво що робили наші пращури у старовину?
Тож запрошуємо у маленьку етнографічну мандрівку!))

За християнським календарем останній день року було присвячено преподобній Меланії Римлянки, що померла 439 року, тому і мав народну назву Меланка. На Полтавщині широко побутувала назва “Маланка”. За традицією готували обрядову кутю — щедрий і багатий стіл. Звідси друга назва вечора — Щедрий або Багатий. До цього вечора господарі готувалися сумлінно та відповідально.
На Маланки існував звичай привчати молодих коней та волів до роботи. Господар порався біля худоби, а господиня у домі. Важливо було підмазати піч “Щоб не кляла, що на празник не вимазана”. Доньки допомагали підготувати на родину чисті сорочки та приготувати щедру вечерю.

Головною стравою на святковому столі була кутя, яку щедро оздоблювали! На столі були: пироги з сиром, м’ясом та капустою, ковбаси, кендюх, кров’янка, смажене порося, капусняк з м’ясом, каші, вареники зі сметаною, кишки з кашею, гречані млинці.

До столу всі члени родини сідали у підготовлених, нових сорочках. Господиня запалювала свічку перед образами на покутті, обкурювала оселю ладаном.

У ХІХ ст. на Полтавщині була традиція носити вечерю молодим батькам бабі-повитусі. Молоде подружжя дякувало за допомогу у цьому році при пологах та народження здорової дитини.

Кожна родина незалежно від свого статку намагалася зібрати як можна більш щедру вечерю, щоб подякувати минулому рокові та щедро зустріти новий.

Вечері у кожній оселі дуже чекали на щедрувальників!
Щедрувальники обходили оселі з побажанням щастя у Новому році, добробуту, достатку, здоров’я. Обряд щедрування передбачав винагороду для усіх учасників. Щедрували підлітки, парубки й дівчата. Залежно від регіону на Полтавщині були окремі ватаги: дитячі, парубоцькі, дівчаті або змішані! Першими починали дитячі ватаги, зазвичай улюбленою була:

Щедрик-ведрик,
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
Мало, мало —
Дайте сало.
А як не донесу,
Дайте ковбасу.

У парубків і дівчат були свої щедрівки, а ще водили Маланку, переодягненого парубка у жіноче вбрання.
Маланку супроводжували: “Дід”, що “волочився” за Маланкою, “козак”,“коза”, “лікар”, “циган”, “єврей” тощо. У супроводі музик ряжені з “Маланкою” обходили всі двори, співаючи жартівливих щедрівок, бажаючи усіляких ґараздів, створюючи новорічну, радісну атмосферу!

Якою була наша, полтавська Маланка дізнаємося із етнографічних розвідок В. Милорадовича. У селах Вовчик, Матяшові Хутори (Лубенський повіт) учасниками були дорослі парубки, а дівчата займалися споряджанням. У досвідчану хату зносили одяг для ряжених. Особливу увагу приділяли Маланці. На виконавця ролі обирали гарного, кругловидного, невисокого зросту, хлопця. Одягали як заможну господиню: гарна сорочка, плахта, вдосталь намиста, очіпок.

Маємо гарний опис і “діда”. Яскраво підкреслювали непривабливі сторони старечого віку, обличчя закривали маскою, одягали у кожуха вовною догори, пов’язували білу хустину, під свиту намощували горб.

В ескорті Маланки були інколи і ряджені гусари, але це вже зустрічалося у пізніший період.

Уся ватага заходила до хати, співали щедрівок, танцювали з Маланкою, а потім втручався “дід” і починав відганяти від Маланки хлопців, промовляючи до музик “Грайте моїй Маланці”. Танцював навколо Маланки, а парубки починали над ним жартувати “Молодиця в тебе хороша, так сам ти сопливий, геть уберися”. Але “дід” не зважав і танцював навколо дівчат, а потім виймав калиту і просив: “Пане-господарю, дайте копієчку Маланці на сережки!” “Діду” давали від 5 до 50 копійок. І так у кожній хаті!!

Щирі, веселі, щедрувальники створювали неповторний святковий настрій. Їх чекали усією родиною у кожній хаті. Намагалися зустріти Новий рік легко, позитивно, щиро, щоб родилося і водилося у Новому році.

Ввечері на Маланки в селах Полтавщини практикували “жартівливі крадіжки” речей, реманенту, худоби тощо. Все викраде у цей вечір поверталося, але за викуп!)))
Потрібно зазначити, що цей звичай полюбляли парубки, викрадаючи якусь річ у дівчини, приходили до її господи, знайомилися із батьками і це ставало прелюдією до сватання!

Дівчата ввечері на Маланку обов’язково гадали: на судженого, чи дівуватиме чи господарюватиме, хто буде чоловіком, який буде шлюб. Перекидали чоботи через хату або через паркан і дивилися напрямок у який летить чобіт, звідти будуть і свати. На Хорольщині було дуже оригінальне гадання!!! Якщо опівночі на Новий рік дівчина голою замете віником у сінях і викине його на вулицю, – хто з парубків першим візьме віник, той стане її чоловіком.

Наші пращури вірили що у цей особливий вечір “відкривається небо” і в Бога можна просити бажаного. Тож 13-го ввечері готуємо смачну вечерю, збираємося разом із найріднішими, загадуємо бажання, пробачаємо за все одне одного та зустрічаємо Новий рік із новими надіями та мріями!!!!

Поділіться своїми враженнями